Magonova and Partners

Закон у реальному часі: як створюються і просуваються законопроекти

Закон у реальному часі: як створюються і просуваються законопроекти

Анастасія Магонова в колонці для "Обозреватель" розповіла про етапи розробки стратегій:

Законам, як і політикам, потрібен піар. Перш ніж Верховна Рада ухвалить законопроект, він проходить довгий шлях: від початкової концепції до голосування. На цьому "шляху" проект може докорінно змінитися. Як піарнику працювати з законами, і скільки потрібно людей, щоб написати текст законопроекту?

Над законопроектом ніколи не працює одна людина. Це завжди колективна робота, наприклад, юридичного департаменту державної установи. При цьому основна команда може — і навіть повинна — консультуватися з різними організаціями та бізнес-асоціаціями, які вносять свої правки і гармонізують закон із загальним законодавством.

Робота над законопроектом триває близько року: кожен маленький етап його створення вимагає часу і сил. Крім того, при розробці закону відразу прораховують механізм його практичної реалізації — ці аспекти забирають найбільше часу на створення, уточнення і синхронізацію. На сайті Верховної Ради, наприклад, законопроект з'являється тільки після реєстрації. Це важливий етап, юристам і піарникам варто заздалегідь продумати, хто, як і коли буде реєструвати проект.

Далі йде розподіл по комітетах ВР, які будуть розглядати законопроект, встановлення, для кого він профільний. Потім обов'язково проходить засідання профільного підкомітету і згодом — комітету. Тільки після цього закон можуть винести на перше читання.

Між реєстрацією і першим читанням зазвичай проходить близько чотирьох, а то і п'яти місяців. Найважчий час для закону — після першого читання, тому що це етап правок. Якщо хтось хоче оскаржити або "втопити" законопроект, він дає десять тисяч правок. Тому ті, хто закон писав, змушені на кілька місяців зануритися в юридичну роботу, захищати кожне формулювання і знаходити компроміси: як з комітетом, який розглядає правки, так і з тим стейкхолдером, що їх запропонував.

Нарешті настає етап другого читання і, якщо все добре, закон подають на підпис голові Верховної Ради, а потім — президенту. Без цього він не може набути чинності. Якщо проект дійшов до фінального етапу, ймовірність, що президент скористається правом вето, — незначна. Але може статися так, що закон опиниться поза увагою президента, і його підписання затягнеться.

Отже, до реєстрації і після законопроект розглядають різні комітети ВР: профільні та непрофільні. Також, згідно з регламентом, кожен з комітетів отримує додаткові висновки від своїх стейкхолдерів: органів влади, різних інститутів тощо. Для піарника важливо, щоб про новий закон дізналися всі депутати, які можуть підтримати (або не підтримати) його.

Коли в гру вступають піарники

Фахівці зі зв'язків з громадськістю беруться до роботи від найпершого етапу: як тільки з'являється ідея. При цьому PR законопроектів може бути "зовнішнім" і "внутрішнім". Зовнішня комунікація спрямована на широке коло людей, і спочатку у ній немає необхідності, оскільки закон може кардинально змінитися, поки дійде навіть до першого читання. Проте кожен закон — це сет практичних змін, і важливо від початку розуміти, на кого ці зміни спрямовані, хто в них зацікавлений, а хто наполягатиме на збереженні статус-кво.

Однак існує ще й внутрішній PR, спрямований на депутатів, політиків, міжнародні організації та стейкхолдерів, словом, всіх, хто так чи інакше може вплинути на роботу над законопроектом і його схвалення (або несхвалення) Верховною Радою. Завдання піарника — знайти якомога більше стейкхолдерів і отримати підтримку, наприклад, від бізнес-асоціацій, громадських об'єднань, депутатів.

Принцип роботи піарника з законом — такий же, як і у випадку з будь-яким іншим проектом. Ми проводимо соціальний аналіз, розробляємо комунікаційну стратегію для кожного етапу: до реєстрації, до першого читання, до другого читання і після.

Особливості внутрішнього та зовнішнього піару

Зовнішній PR — це завжди одностороння комунікація, оскільки він не передбачає активного запиту на зворотний зв'язок. Це велика кампанія з заданими акцентами. Яскравого зовнішнього висвітлення потребують не всі закони, а тільки масштабні проекти або ті, що ламають звичну суспільну систему. Вузькоспеціалізованим законам, які не зачіпають широке коло людей, масована зовнішня кампанія не потрібна — вони не викликають зацікавленості і відгуку.

Інша справа — закони, що стосуються кожного. Легалізація медичного канабісу, продаж землі, бюро економічної безпеки — це ті питання, які викликають резонанс і впливають на всіх. Тому вони потребують зовнішнього піару, підтримки громадськості. Якщо це заздалегідь непопулярне рішення, піарникам варто виходити з повідомленням першими, щоб зробити негатив керованим.

А ось внутрішній PR завжди проходить у рамках діалогу. Він має на меті зустрічі зі стейкхолдерами, листи підтримки, які вони направляють до профільних комітетів або Верховної Ради.

Левова частка роботи піарника — це обробка великих масивів інформації. Тому що будь-який закон на матеріальному рівні являє собою величезні стоси документів. І далеко не всі стейкхолдери розбираються, про що йдеться у паперах, адже це часто не їх спеціалізація. Тому піарнику потрібно зробити короткі і зрозумілі брошури на 4-5 сторінок, які можна роздавати і використовувати на презентаціях. Величезну роль відіграє освіта стейкхолдерів і роз’яснення, що саме новий закон пропонує, як він буде реалізований на практиці. Мінімізація розбіжностей у розуміння закону — одна з головних цілей PR.

Особливості піару законопроектів в Україні

Сучасний ринок вимагає активної спільної роботи PR-фахівців і юридичної команди, що створює закони. Коли ми це зрозуміли, відразу почали шукати людей, які можуть спілкуватися з депутатами, вести карту комунікацій, збирати базу даних, контролювати одночасно роботу над законом і його PR-кампанію. Виявилося, що таких людей в Україні не було.

Більше того, ми зіткнулися з величезними труднощами при спробах розібратися у процедурі прийняття закону. Різні депутати по-різному описували цей процес, аж до того, що слова однієї людини суперечили словам іншої. Тому нам довелося розбиратися у всьому самостійно. Тоді ми й зрозуміли, що GR бракує грамотного проектного менеджменту, і вирішили запропонувати таку послугу.

Приходячи в піар законопроектів, важливо пам'ятати, що тут немає чорного і білого — однозначних "друзів" і "ворогів". Піарник активно співпрацює з опонентами, і вони можуть підтримати законопроект з якихось власних міркувань.

Кожен закон — це робота з усіма стейкхолдерами, по суті, від самого початку. Не завжди можна передбачити підтримку на комітеті або голосуванні. Тут важливо, крім усього іншого, враховувати і інтереси кожного стейкхолдера, і внутрішнє підґрунтя їх зацікавленостей, і те, наскільки активно вони готові їх захищати.

До того ж комунікація між міністерствами і політичними силами побудована на особистих стосунках. Однак слід бути готовими і до того, що союзники і опоненти будуть порушувати домовленості — це поширена ситуація.

Неабияке значення має підготовка кампанії, тайм-менеджмент. Особливо з урахуванням того, що інші міністерства або партії можуть готувати схожий законопроект або спеціально внести альтернативний, щоб збити або, як мінімум, уповільнити розгляд закону. І якщо не продумати стратегію, почати кампанію без підготовки, перевага буде на боці "конкурентів".

Працюючи над законопроектами, не варто недооцінювати своїх опонентів, завжди важливо пам'ятати про можливі альтернативи і критично ставитися до своєї роботи. Тоді опонентам буде складно запропонувати більш цікаву альтернативу. Отже, головна помилка піарників — це самовпевненість.

Важливо ще до початку PR-компанії проконсультуватися з працюючими над проектом юристами, які роз'яснять основні положення самого закону, а також підкажуть, хто може бути "за", а хто "проти" цього проекту. Така нарада з юристами суттєво спрощує роботу піарника, робить зрозумілим контекст.

Ідеальна команда для роботи над законом — це юристи, піарники, проектний менеджер, відповідальний за таймлайн, а також потрібна людина зі зв'язків з бізнесом. Грубо кажучи, команду можна розділити на три частини. Перша — це ті, хто буде спілкуватися з міністерствами і комітетами, політиками. Друга частина — ті, хто буде збирати й аналізувати правки, працювати над законом з юридичної точки зору. І третя частина команди — фахівці, які будуть спілкуватися з аудиторією, що на неї закон впливає: з бізнесом, міжнародним співтовариством тощо. Об'єднує команду і керує її роботою проектний менеджер.

Раніше менеджментом займалися юристи або лобісти, однак зараз ситуація змінюється. У проектний менеджмент приходять люди з досвідом в сферах, де є звичка до структурних процесів і постійні чіткі дедлайни, наприклад, IT. Найчастіше вони дають раду з менеджментом навіть краще, ніж політики або юристи. Так структурований підхід до даних і вміння працювати з інтересами опонентів якщо не переважує "особисті стосунки", принаймні, стають не менш цінними при комунікації.