Magonova and Partners

Великі досягнення починаються з візії

Великі досягнення починаються з візії

З часів античності та аж до сьогодні спільною рисою усіх найуспішніших держав є чітке бачення свого подальшого розвитку. Саме бачення визначає напрям розвитку економіки, інфраструктури, освіти та міжнародних відносин, а також встановлює визначає місце держави на світовій політичній арені. 

Наступною важливою віхою для розвитку світу стане 2050 рік. Китай впевнено рухається до статусу світового економічного лідера за показником ВВП (ПКС) та прагне стати найбільшою економічною силою світу. Сполучені Штати встановили собі пріоритети для розвитку у сфері інфраструктури та оборони до 2050 року. Таким чином, Сполучені Штати прагнуть зберегти свою роль як “старшого партнера” у світовому політичному просторі. Європейський Союз презентував не лише екологічний план з досягнення вуглецевої нейтральності, але також перебуває у процесі повної фінансової перебудови для забезпечення економічної стабільності своїх держав-членів впродовж наступних десятиліть.

Таким чином, ми приходимо до питання: якою себе бачить Україна? Впродовж 29 років незалежності у нас було більш ніж достатньо часу для того, щоб врешті визначитись із напрямком розвитку та розумінням, якою ми хочемо бачити Україну у 2050 році. У нас був час з'ясувати свої сильні та слабкі сторони, а також знайти способи подолання цих недоліків. Однак, здається, 29 років було замало, щоб знайти відповідь на 2 простих питання: “хто ми?” та “ким ми хочемо стати?”

Громадяни України досі не мають чіткого бачення розвитку української системи освіти, охорони здоров'я, правової системи, плану розвитку національної економіки чи оборони. Ми витратили цілі десятиліття на обговорення того, якою має стати Україна, та хіба ми визначились з відповіддю? Бачення України в майбутньому ще досі не надто зрозуміле і цьому є кілька свідчень.

Перш за все, ми говоримо про звичку порівнювати Україну з іншими державами. Порівняння з Польщею, Естонією чи Грузією часто фігурують у висловлюваннях політиків усіх рангів. Особливо це стосується обговорення будь-якого важливого питання, закону чи ініціативи, наприклад: реформи приватизації, запуску ринку землі, комплексу законів у сфері IT тощо. Використання цієї маніпуляції можна почути на обговореннях усіх рівнів. На мою думку, це перша суттєва помилка. Чи можемо ми дійсно порівнювати себе з державами, що мають докорінно інший історичний, політичний чи (та) економічний контекст? Ви ніколи не почуєте в Сенаті чи Палаті представників те, що прийняття рішень спирається на порівняння Сполучених Штатів з будь-якою іншою державою. І це зовсім не збіг. Як на мене, такі порівняння є чітким сигналом браку розуміння власне українських історичного, економічного та соціального контекстів.

По-друге, ми говоримо про спотворення інформації. Будь-яке важливе питання, нехай то легалізація медичного канабісу чи створення вільних економічних зон на Донбасі, розділяють країну на щонайменше два ворожі табори. Здається, будь-який наступний крок радше розділяє країну, аніж об'єднує. Чи відбулося б опитування, ініційоване президентом Володимиром Зеленським, якби ми мали чітке бачення того, якою ми хочемо бачити Україну? Чи не є це проявом того, що нинішні політичні лідери зрозуміли, що не знають, як рухати Україну вперед? Питання залишаються відкритими. Проте, на мою думку, очільники нашої держави не знають, які рішення відповідають візії України в майбутньому, а які - ні.

По-третє, новий контекст. Впродовж минулих 29 років, відбулася ціла низка суттєвих змін. Звичне розуміння того, що таке Україна і що означає бути українцем, змінилося. Наприклад, Україна завжди була сільськогосподарською державою, але останнім часом стала одним зі світових лідерів IT-галузі. Окрім того, наш уряд досі прагне перетворити Україну в одну з найвагоміших точок на фінансовій мапі Європи. З огляду на це, як ми можемо пояснити Україну міжнародній спільноті? Чи ми вдаватимемося до звичного кліше “житниці Європи” або ж звернемо увагу на той факт, що протягом 2019 року Україні вдалося експортувати IT-послуг на $4 млрд? Бачення потрібне не лише як певний дороговказ, а радше як точка відліку для розбудови постійного образу та місця України посеред 195 держав світу.

Насамкінець, проблеми в комунікаціях. Більшість населення не отримує чітких сигналів від уряду та інших державних органів про зміни на різних “рівнях” роботи держави. Нині держава повинна розуміти, що проблема інформування співгромадян про ті зміни, що очікують нас в майбутньому, а також роз'яснень щодо подальших дій держави тепер постає нагальною як ніколи.

“Новий курс” Франкліна Д. Рузвельта є чудовим прикладом того, як має виглядати така візія та шлях до її досягнення. У 1930-х роках кожен американець розумів той напрям, куди рухалась країна, значення підтримки своєї держави та тих жертв, що приносилися заради майбутнього. Американська історія 90-річної давності має стати для нас прикладом того, як діяти в році 2021-му.

Ми звикли вважати, що впродовж 30 років більшість держав досягає значних результатів в тому, щоб стати заможнішою, досягти нового рівня ефективності або ж екологічності. Саме тому ми вже зараз маємо визначитися з баченням шляху розвитку України. Час на обговорення вже давно сплив. Тепер настала черга наших лідерів брати на себе відповідальність та робити сміливі рішення заради майбутнього України.